Читати англійською у перекладі Вірляни Ткач і Ванди Фіппс.
Дія І
Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.
МАВКА
Не руш! не руш! не ріж! не убивай!
ЛУКАШ
Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?
Я тільки хтів собі вточити соку
з берези.
МАВКА
Не точи! Се кров її.
Не пий же крові з сестроньки моєї!
ЛУКАШ
Березу ти сестрою називаєш?
Хто ж ти така?
МАВКА
Я – Мавка лісова.
ЛУКАШ
(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)
А, от ти хто! Я від старих людей
про мавок чув не раз, але ще зроду
не бачив сам.
МАВКА
А бачити хотів?
ЛУКАШ
Чому ж би ні?.. Що ж, – ти зовсім така,
як дівчина… ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи…
А чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється.)
Та ні, тепер зелені… а були,
як небо, сині… О! тепер вже сиві,
як тая хмара… ні, здається, чорні,
чи, може, карі… ти таки дивна!
МАВКА
(усміхаючись)
Чи гарна ж я тобі?
ЛУКАШ
(соромлячись)
Хіба я знаю?
МАВКА
(сміючись)
А хто ж те знає?
ЛУКАШ
(зовсім засоромлений)
Ет, таке питаєш!..
МАВКА
(щиро дивуючись)
Чому ж сього не можна запитати?
Он бачиш, там питає дика рожа:
«Чи я хороша?»
А ясень їй киває в верховітті:
«Найкраща в світі!»
ЛУКАШ
А я й не знав, що в них така розмова.
Я думав – дерево німе, та й годі.
МАВКА
Німого в лісі в нас нема нічого.
ЛУКАШ
Чи то ти все отак сидиш у лісі?
МАВКА
Я зроду не виходила ще з нього.
ЛУКАШ
А ти давно живеш на світі?
МАВКА
Справді,
ніколи я не думала про те…
(Задумується.)
Мені здається, що жила я завжди…
ЛУКАШ
І все така була, як от тепер?
МАВКА
Здається, все така…
Дія ІІ
МАВКА
Я жатиму. Ідіть до конопель.
Мати йде через галяву до озера і криється за очеретом. Мавка замахує серпом і нахиляється до жита. З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квітки з куколю, ромен, березка.
РУСАЛКА ПОЛЬОВА
(з благанням кидається до Мавки)
Сестрице, пошануй!
Краси моєї не руйнуй!
МАВКА
Я мушу.
РУСАЛКА ПОЛЬОВА
Уже ж мене пошарпано,
всі квітоньки загарбано,
всі квітоньки-зірниченьки
геть вирвано з пшениченьки!
Мак мій жаром червонів,
а тепер він почорнів,
наче крівця пролилася,
в борозенці запеклася…
МАВКА
Сестрице, мушу я! Твоя краса
на той рік ще буйніше запишає,
а в мене щастя як тепер зов’яне,
то вже не встане!
РУСАЛКА ПОЛЬОВА
(ламає руки і хитається від горя, як од вітру колос)
Ой горенько! косо моя!
косо моя золотая!
Ой лишенько! красо моя!
красо моя молодая!..
МАВКА
Твоїй красі вік довгий не судився,
на те вона зроста, щоб полягати.
Даремне ти благаєш так мене, –
не я, то інший хто її зожне.
РУСАЛКА ПОЛЬОВА
Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє
з краю до краю.
Дай нам зажити веселого раю,
поки ще літечко сяє,
поки ще житечко не полягло, –
ще ж неминуче до нас не прийшло!
Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рідная!
Потім поникне краса моя бідная,
ляже додолу сама…
Сестро! не будь як зима,
що не вблагати її, не вмолити!
МАВКА
Рада б я волю вволити,
тільки ж сама я не маю вже волі.
РУСАЛКА ПОЛЬОВА
(шепче, схилившись Мавці до плеча)
Чи ж не трапляється часом на полі
гострим серпочком поранити руку?
Сестронько! зглянься на муку!
Крапельки крові було б для рятунку доволі. –
Що ж? Хіба крові не варта краса?
МАВКА
(черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової)
Ось тобі, сестро, яса!
(Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житi).
Зображення: Олена Кульчицька, Екслібріс Олени Кульчицької, 1906. Джерело: photo-lviv.in.ua
